Дійові особи:
- Кузь – маленький хлопчик
- Дядько Мімі – дядько Кузя
- Батьки Кузя
- Костянтин – чоловік 30-и років
До дитячої кімнати заходить Костянтин. Він розглядає кімнату та тепло посміхається.
Костянтин – Давно я тут не був… Останній раз, коли був ще зовсім маленьким, ось таким бере до рук ляльку маленького Кузя А в тім все інше залишилось незмінним. Наче в цій дитячій застиг час. Ось тут ми з дядьком Мімі створювали космос, а тут ми з ним бились подушками. А ось тут дядько Мімі розповів мені свій найпотаємніший секрет. А на цьому місці я колись пролив сік на документи тата, і дядько Мімі тоді нас помирив. Ви запитаєте, хто ж такий цей дядько Мімі? Це татів молодший брат, якого насправді звати Михайло. Проте коли я був маленьким, я називав його Мімі, і після цього всі в родині почали його так називати – Мімі. Я дуже його любив, тому надзвичайно зрадів, коли дізнався, що він приїжджає на якийсь час з свого міста до нас і звісно дозволив йому пожити в моїй кімнаті. Тоді я навіть уявити не міг, яким цінним для мене стане цей час. Дядько Мімі подарував мені справжні ключі сили. Ви не знаєте що це? Давайте я вам розкажу все по порядку, і думаю в кінці цієї розповіді кожен з вас вийде з власними ключами сили.
Але для початку підніміть руку, хто боїться темряви? Чудово, я вас вітаю, зараз буде темно, тож міцніше обійміть маму або тата, та почнемо нашу подорож в минуле…
Нам потрібна темрява. Допоможете мені? На рахунок 3 плескайте в долоньки і світло вимкнеться. 1-2-3!
Гра зі світлом. Глядачам неодразу вдається вимкнути світло. Зрештою наступає темрява. Навколо з`являються тіні, які лякають маленького хлопчика. Коли йому стає зовсім страшно, він ховається під ковдру і раптом з темряви з`являється Дядько Мімі з ліхтариком.
Дядько Мімі (з розумінням) – Боїшся темряви?
Кузь (засоромлено) – Ага
Дядько Мімі (дістав дошку для крейди) – Така темрява тебе лякає чи ще темніша?
Кузь – Угу, така.
Дядько Мімі (до глядача) – А вас, друзі, теж лякає темрява?
Глядачі відповідають.
Дядько Мімі (до глядача) – А що там із темряви проявляється? Що саме вас лякає?
Глядачі відповідають.
Кузь – А ще там монстри! І страшні сни!
Дядько Мімі – А давайте спробуємо намалювати тих, хто може вигулькнути з темряви? Друзі, ви з нами?
Малюють монстриків
Дядько Мімі – А раптом там, у темряві, ховається зовсім не той, кого ви уявляєте? Знаєте, іноді все не зовсім таке, як нам видається…
Домальовує малюнки так, щоб вийшли кумедні звірятка. Діти долучаються до гри.
Дядько Мімі – Ну а тепер час заприятилювати з темрявою.
Дядько Мімі вимикає світло.
Дядько Мімі – Давайте згадаємо, що можна робити тільки в темряві?
Кузь – Дивитися кіно в кінотеатрі!
Дядько Мімі – А ще? Друзі є варіанти?
Діти кажуть свої варіанти.
Дядько Мімі – Добре, а ще?
Кузь – Грати з тінями!
Дядько Мімі – Точно. З цього і почнемо, але для початку додамо трохи атмосфери…
Дядько Мімі витягнув з рюкзака друшляк та ліхтарик, та поклавши його всередину утворив зоряне небо.
Кузь – Вау! Це ж зоряне небо!
Дядько Мімі – Саме так. На небі є багато сузір’їв різних тварин. Наприклад Орел.
Дядько Мімі зробив тінь орла з рук
Дядько Мімі – Спробуйте і ви друзі!
Разом з дітьми грають у театр тіней та створюють різних звіряток, які намальовані на схемі. Кожній дитині дарують буклет із схемою створення тварин.
Дядько Мімі – Тепер ви зможете вдома створити справжню тіньову виставу! Правда, Кузь?
Маленький Кузь заснув.
Костянтин – Тієї ночі я спав дуже солодко та спокійно. Мене більше не лякала темрява. А на ранок Дядько Мімі розбудив мене та запитав мене:
Дядько Мімі – Як спалось?
Костянтин – У відповідь я його міцно обійняв.
Кузь міцно обіймає Дядька Мімі. Дядько Мімі простягає Кузю сріблястий ключ, та каже:
Дядько Мімі – Я дещо для тебе маю. І для вас, друзі також. Роздаєусім ключі. Щоразу, коли ми робимо те, чого боялися, не хотілося, було складно, ми наче відчиняємо свої нові двері або нову скриню із скарбами та своєю силою. Цей ключ – символ твоєї дружби з темрявою. Якщо раптом ще колись відчуєш тривогу, візьми його в руку та пригадай, що двері цієї сили ти вже відчиняв, і сила в тобі.
Костянтин – Таким чином я назавжди подружився із темрявою і вже ніколи її не боявся. Але це був лише перший ключ сили, який подарував мені Дядько Мімі.
Маленький Кузь грає з Дядьком Мімі та програє. Зі злості він б’є по сстолу дошці та все розвертається і хастигає в стоп-кадрі.
Мама Кузя – Злитися погано!
Тато кузя – Треба вміти програвати!
Мама Кузя – І взагалі, навіщо злитися, це ж лише гра!
Костянтин – Я правда намагався не злитись…
Кузь – Але щоразу як я програю, чи щось не виходить, в мене ніби всередині вибухає вулкан. Так було і цього разу.
Дядько Мімі – Сердишся, братику? Я теж іноді серджусь. Наприклад коли стою в корку, або щось не виходить. А ви друзі коли сердитись?
Глядачі розповідають коли вони бувають сердитими.
Дядько Мімі – Злість, друзі, дуже важлива емоція. Вона дає нам знак, що те що сталося – неправильно. Це як сигнал про небезпеку, який застерігає нас від усіляких неприємностей.
Кузь – Стривай, Дядьку Мімі, тобто злитися – це добре?
Дядько Мімі – Злість – важлива, це емоція. А от те як і коли ми її виявляємо – це наша поведінка. Емоція виникає сама по собі. А от те як ми її проявимо, наша поведінка – це наш вибір. Дія, яку ти вчинив під впливом злості – називають агресією.
Кузь – Тобто те, що я відчув, коли програв називається…
Дядько Мімі дає знак глядачам і ті відповідають:
Глядачі – Емоція.
Кузь – А те, що я змахнув гру, це вже…
Глядачі – Агресія.
Дядько Мімі – Молодці!
Кузь – Тобто маму лякає не те що я злюсь, а як?
Дядько Мімі – А що ти робиш коли злишся?
Кузь – Ну я тупочу ногами, кричу…
Дядько Мімі – А ви що зазвичай робите коли сердитесь?
Глядачі відповідають.
Дядько Мімі – У мене для вас є кращі варіанти. Якщо дуже треба випустити пару, можна;
- Потерти долоні, ось так (діти повторюють кожну дію)
- Підняти руки вгору та опустити, глибоко видихнувши, ось так.
- Стискати та розтискати пальці в кулаках, ось так.
- Подихати як їжачок, фиркаючи, ось так.
- Потупотіти ногами та відчути опору – те як стійко стопи стоять на землі, ось так.
- Зжамкати аркуш паперу і жбурнути його в корзину, можемо спробувати.
Кузь – Оце так! Треба запам’ятати!
Дядько Мімі – Так, для цього в мене для вас дещо є…
Дядько Мімі роздає дітям буклети з порадами.
Дядько Мімі – Ці прості дії допоможуть вам впоратись із злостю. А ще важлива усвідомлювати емоцію та називати її – “Я розлючений”, “Я відчуваю злість”. Називаючи емоцію, ми отримуємо контроль над нею і не даємо перерости в руйнівні дії.
Роздавши “ключі-листівки” глядачам, Дядько Мімі дає ключ Кузю:
Дядько Мімі – Нехай сила твоєї злості буде на користь тобі та іншим.
Костянтин уважно подивився на глядачку у залі, та з сумом сказав
Костянтин – Ви дуже схожі на мою давню подругу. Ми міцно дружили у школі, одного разу я навіть через неї побився та отримав синяк. Ну, тоді я ще не мав ключа від дружбу зі злістю. Зате саме завдяки ній, і звісно ж дядьку Мімі, я отримав ще один ключ сили. Ось як це було…
Ми бачимо невеличку сцену життя, яка показує дружні стосунки Кузя та його подруги. У кінці подруга починає віддалятись, і Кузь не може її спіймати (ГРА З ПОВІТРЯНИМИ КУЛЬКАМИ)
Костянтин – Це був найжахливіший день в моєму житті. Я дізнався, що моя подруга переселяється в інше місто. Мама сказала мені:
Мама – Не сумуй, ви ж можете спілкуватися в зумі чи месенджері.
Костянтин – А тато взагалі буркнув:
Тато – Ой, ще матимеш багато дівчат.
Костянтин – Мене так обурили їх слова, що я не втримався та закричав:
Кузь – Ви що, не розумієте? В нас усе по-справжньому, не так, як у вас!
Кузь заховався у свій сховок з ковдри та подушок.
Дядько Мімі – Тук-тук-тук, можна до тебе?
Кузь – Угу, можна.
Дядько Мімі – Сумуєш? Сумуєш наче частинка твого серця відривається, а інша стає замороженою, немов крижинка, щоб витримати біль?
Кузь відвернувся та заплакав. Дядько Мімі закутався в плед та роздав інші пледики глядачам.
Дядько Мімі – Що ж, давайте посумуємо трохи разом. Ти ж мало про мене знаєш, правда? І ви, друзі, тим більше.
Кузь кивнув, а дядько Мімі тим часом дістав свій телефон, та почав показувати фото.
Дядько Мімі – Це мій дім. А це мій собака та кіт. А це… Дядько Мімі перегорнув фото дівчини та тяжко зітхнув. А це моя школа. Поруч із моїм виноградником я колись вирішив відкрити свою школи, це був мій красивий окремий Світ.
Кузь – Ти туди дивишся, коли стоїш біля вікна?
Дядько Мімі – Так, друже мій Кузь. Туди. В моєму домі зараз війна. Виноградник згорів, школа також, діти… Хтось з родиною переїхав в безпечніше місце, хтось лишився та пішов в іншу школу.
Кузь – Ти сумуєш за домом?
Дядько Мімі – Так, дуже сумую, друже мій Кузику. Печаль і сум говорять нам про те, що ми щось втратили. Про те, що щось у минулому зараз не з нами, або ми готуємось до майбутньої розлуки…
Кузь – Але ти так багато втратив! Це ж як діра всередині!
Дядько Мімі – Так, ти дуже точно сказав. Але ця діра з часом заповнюється – спогадами, пам’яттю, вдячністю. Ми не можемо зробити людей, місця, наших улюбленців своїми назавжди. Але ми можемо зробити своєю нашу любов і вдячність.
Кузь – Як би я хотів, щоб моя діра скоріше заповнилась…
Дядько Мімі – Має минути час. Але ми можемо трохи прискорити цей процес, пригадавши усе хороше, що з нами відбувається. Друзі, давайте разом з нами, спробуємо заповнити діру печалі, що є в кожному з нас. Візуалізуємо її тут Дядько Мімі робить діру. Я дам кожному з вас листочок. Для початку пригадайте те, що вас тривожить та змушує сумувати. Можливо хтось захоче цим поділитись з нами.
Глядачі за бажанням розповідають свої історії, після дядько Мімі роздає листочки та олівці і каже:
Дядько Мімі – А тепер пригадайте та намалюйте на цьому листочку усе хороше, що відбувалось з вами протягом останнього часу. Малюйте та одрузу клейте на цю діру. І ти, Кузю, теж.
Діти та дорослі своїми малюнками закривають діру. В цей час Дядько Мімі грає на глюкофоні.
Дядько Мімі – Дякую друзі, що поділились. І тобі, друже мій Кузь, дуже дякую за розмову, мені стало легше, а вам (до глядача)?
Дядько Мімі – Давайте разом пригадаємо, що можна робити, коли сумно?
Кузь – Плакати!
Дядько Мімі – Так, а ще? Друзі допомагайте.
Глядачі з акторами обговорюють, що можна робити, коли сумно
Дядько Мімі – Усі ці дії допоможуть впоратись з сумом.
Кузь – Мені здається, ми тільки що знайшли ключі від печалі.
Дядько Мімі – Саме так! Починає роздавати буклети-ключі від суму. Нехай ці ключі та маленькі підказки допоможуть вам впоратись з сумом у критичні моменти. Дає ключ сили Кузю
Кузь – Дякую, Дядьку Мімі! Я обов`язково поділюсь цими порадами з моєю подругою.
Дядько Мімі – Так, і не забудь про приємні спогади! У вас ще достатньо часу, щоб заповнити вашу скриньку пам’яті!
Кузь – Точно! З цього і почну! Тікає
Костянтин – Так, я отримав ключі дружби з печалю. Моя подруга невдовзі поїхала в інше місто, але ми продовжуємо з нею спілкуватись навіть зараз, мама була права. Дядько Мімі теж згодом переїхав від нас у нову квартиру. Я, звісно, сумував за ним, та у мене залишилось дуже багато приємних спогадів, пов`язаних з ним. І звісно, ключі сили, що і досі допомагають мені у житті. Тепер вони є і у вас.
