Сучасні тенденції розвитку культурного середовища України визначають інклюзію одним із ключових принципів суспільного життя. У цьому контексті мистецтво, зокрема театральне, виступає не лише сферою естетичного виховання, а й дієвим механізмом соціальної взаємодії, реабілітації та розвитку особистості. Театральна діяльність дозволяє об’єднати людей із різними життєвими досвідами, можливостями й потребами у спільному творчому процесі, що сприяє формуванню культури прийняття, толерантності та взаємоповаги.
Ми схиляємося до думки, що театральні практики становлять один із найефективніших напрямів роботи з інклюзивними аудиторіями, оскільки поєднують художній, освітній та психотерапевтичний виміри. Вони створюють простір для безпечного самовираження, усвідомлення власних емоцій і формування соціальних зв’язків, що є основою соціальної інтеграції людей з інвалідністю.
Інклюзія є однією з провідних цінностей сучасної культурної політики України. Вона передбачає створення умов для рівної участі кожної людини у культурному процесі, незалежно від її фізичних, сенсорних чи когнітивних особливостей.
Інклюзивна мистецька резиденція “Простір дії” стала практичним прикладом упровадження цих принципів. Її метою було залучення дітей і молоді з інвалідністю та без, внутрішньо переміщених осіб і представників місцевих громад до спільного театрального процесу, у якому кожен учасник міг реалізувати власні творчі здібності й пережити досвід спільної творчості.
Театральні практики в межах резиденції використовувалися не як форма професійної сценічної діяльності, а як засіб комунікації, соціальної терапії та освітньої практики. Саме ця багатовимірність театру робить його дієвим інструментом соціальної інклюзії.
Театр здавна є моделлю соціального життя, у якій через мистецькі форми відображається досвід спільного існування, конфлікту, взаєморозуміння. В інклюзивному контексті театральне мистецтво стає метафорою відкритого суспільства, де кожен учасник – незалежно від фізичних, сенсорних, когнітивних чи емоційних особливостей – має можливість бути почутим і побаченим.
Інклюзивні театральні практики розширюють межі традиційного розуміння сценічного мистецтва. Вони акцентують увагу не на професійній досконалості виконання, а на цінності процесу спільного творення, у якому головними стають комунікація, емпатія, тілесна присутність і співпереживання. Театральна діяльність допомагає людям з інвалідністю розвивати впевненість у собі, формувати позитивну самооцінку, долати ізоляцію та відчуття соціальної неповноцінності.
Театр у цьому сенсі – не лише вид мистецтва, а форма соціального навчання. У спільній творчій діяльності відбувається перехід від індивідуального досвіду до колективного, що є особливо важливим для осіб з особливими освітніми потребами.
Ділимося із вами Театральні практики як інструмент соціальної інклюзії під час інклюзивної мистецької резиденції “Простір дії”