Для багатьох дітей, особливо молодшого шкільного віку, терміни, як-от «інклюзія» чи «толерантність», незнайомі. Більшість учнів ніколи не контактували з людьми з інвалідністю. На жаль, це сприяє формуванню стереотипів про людей, які потребують нашої уваги та підтримки.
Інформувати школярів про особливості людей з інвалідністю, вчити їх бути толерантними до них та допомагати їм покликані Уроки толерантності.
На заключне заняття в рамках проєкту «Розробка та проведення інтерактивних Уроків толерантності із залученням дітей з інвалідністю для школярів міста Луцька та прилеглих ОТГ», що проходило в хабі «Простір дії», мали нагоду завітати журналісти Інформаційного агентства Волинські Новини.
Під час уроку учні 1-Б зі школи №9 музикували, гралися, дивилися виставу та виготовляли панно разом з дітьми з інвалідністю. Спершу діти створили правила: не бігати, не кричати, слухати і чути, бути толерантними, уважними, ввічливими та дружніми. Згодом усі знайомилися – між собою та з африканським барабаном джембе, вчилися музикувати та малювати. На завершення уроку діти спільними зусиллями зробили панно «Луг толерантності» з різнобарвними метеликами.
Нагадаємо, відкриття навчального інклюзивного центру «Простір дії» в бібліотеці ВНУ на вулиці Винниченка 30а стало кульмінацією проєкту «Створення інклюзивного ХАБу», що його реалізовував Фонд Ігоря Палиці«Тільки разом» за підтримки Українського культурного фонду та із залученням громадської організації «Інклюзивні студії». Створенню навчального інклюзивного центру передував ще один проєкт – «Інклюзивні мистецькі вікенди «Простір дії».
Як розповіла директорка хабу «Простір дії» Вікторія Колодяжна, проєкт «Розробка та проведення інтерактивних Уроків толерантності із залученням дітей з інвалідністю для школярів міста Луцька та прилеглих ОТГ» отримав фінансування в рамках конкурсу соціальних проєктів Управління соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Луцької міської ради. Його реалізує громадська організація «Інклюзивні студії» в партнерстві з Волинським національним університетом імені Лесі Українки.
«Люди бояться того, чого не знають. Коли є страх – виникають різні стереотипи, упередження, які стосуються не лише людей з інвалідністю, а будь-кого, хто нам незнайомий і з ким ми ніколи не взаємодіяли. А оскільки я когось чи чогось боюся, то, відповідно, не буду з цією людиною контактувати. Коли ж людина потрапляє в невимушену атмосферу і має можливість на власному досвіді пересвідчитися, що це взагалі нестрашно. Вона бачить, що діти з інвалідністю, люди з інвалідністю нічим не відрізняються від нас із вами. Єдине – їм потрібно більше підтримки, ніж будь-кому з нас. Коли вони це бачать, відчувають, пробують комунікувати, тоді й розвіюються всі уявлення, сформовані раніше, діти та дорослі зовсім по-іншому починають дивитися на цей світ та сприймати людей з інвалідністю. Саме для цього ми придумали Уроки толерантності, щоб таке знайомство відбувалося з малечку», – зазначила Вікторія Колодяжна.
.jpeg?ssl=1)
Мета цих уроків – показати значимість толерантності під час взаємодії з іншими, учити розуміти і поважати один одного, удосконалювати вміння толерантного спілкування між однолітками.
Спершу учнів загальноосвітніх шкіл ознайомлювали з поняттям «толерантність», можливостями застосування принципів толерантності в повсякденні. Далі ж відбувалася взаємодія школярів початкових класів із дітьми з особливими освітніми потребами, у процесі спілкування вони долучалися до спільної діяльності: музикування, гри, виготовлення панно.
«Ми зі студентами та викладачами кафедри спеціальної та інклюзивної освіти ВНУ імені Лесі Українки приходили у школи й у інтерактивній формі проводили теоретичний урок, щоб учні зрозуміли, що є різні діти: хтось погано бачить, хтось майже не чує, хтось погано рухається, тому пересувається кріслом-колісним або за допомогою милиць. Щоб вони знали, що можна дружити з такими дітьми, можна бути до них уважними, підтримувати їх, допомагати їм. А на другому етапі відбувалися заняття в інклюзивному хабі, на які ми запрошувати діток з інвалідністю й цих підготовлених школярів. Вони тут намагалися взаємодіяти разом. Звичайно, спочатку для них це було не просто, тому що мало хто з них у своєму ще такому коротенькому житті мав досвід спілкування з людьми з інвалідністю. Спершу вони боялися взяти за руку чи підійти до дитини з інвалідністю, але поступово звикали і йшли на контакт. Якби таких зустрічей було би більше, я впевнена, в них склалася би гарна взаємодія», – розказала Вікторія Колодяжна.
У нас уже був досвід такої зворотної інклюзії – проєкт ГО «Інклюзивні студії» під назвою «Пригоди ХромоСоні». Це вистава про те, чому народжуються діти з синдромом Дауна. У постановці брали участь діти з театральної студії «ДогориДриґом», учні луцьких навчальних закладів і вихованці студії «Сонячні люди» – дітки з синдромом Дауна.
«Ми були свідками того, як спільні репетиції сформували потужний дитячий колектив, де ніхто не звертає увагу, чи ти дитина з інвалідністю, чи ти дитина без інвалідності. Вони актори, всі виступають на сцені, допомагають один одному.
Таку практику, на мою думку, потрібно впроваджувати на постійній основі, щоб такі Уроки толерантності не проходили лише в рамках проєкту. У нас відбулося вісім Уроків, але, думаю, що методичні матеріали, які ми апробували, учителі могли б використовувати – проводити теоретичні заняття в школі, а на практичні – приходити до хабу. Ми запрошуємо всіх, аби разом проводити таку взаємодію та виховувати нове покоління, яке дійсно буде толерантним», – наголосила Вікторія Колодяжна.
Вона відзначила: якщо на уроках школярі вчаться толерантно сприймати різноманіття світу, то для діток з інвалідністю – це передусім можливість спілкування з однолітками, соціалізація.
«На жаль, діти з інвалідністю не мають багато можливостей для виходу у світ. Добре, коли вони відвідують садочок чи школу і можуть спілкуватися з іншими дітьми. Гірше, коли дитина перебуває на домашньому навчанні, адже багато закладів не пристосовані для дітей на кріслі-колісному чи з іншими особливими освітніми потребами», – сказала Вікторія Колодяжна.
«Один з напрямків діяльності хабу – підготовка спеціалістів, які працюють із дітками з інвалідністю або із молоддю з інвалідністю. Ми розробили дистанційний навчальний курс, який може пройти будь-хто зі спеціалістів. Він доступний на сайті хабу. Можна просто прослухати курс або додатково пройти завдання й отримати сертифікат про підвищення кваліфікації», – додала директорка хабу «Інклюзивні студії».
Студентки другого курсу спеціальності «Спеціальна освіта» Анна Процик та Олександра Нікітюк долучилися до проєкту як волонтерки.
«У сучасному суспільстві досить гостро постає проблема негативного ставлення до людей з інвалідністю. Я вважаю, щоб ці люди відчували себе комфортно серед інших, потрібно змінювати суспільну думку. Для цього із малечку дітям потрібно пояснювати, що є діти, дорослі, які чимось відрізняються, які мають якісь вади, наприклад, інтелектуальне порушення, що може проявлятися під час спілкування. Потрібно до цього дітей готувати, розповідати їм, як потрібно до таких людей ставитися. Якщо їм цього ніхто не пояснить, то звідки діти знатимуть, як поводитися з людьми з інвалідністю», – зауважила Анна Процик.
Пригадала: на початку заняття діти дещо з обережністю сприйняли присутність хлопця з ДЦП, однак у процесі взаємодії вони пішли на контакт, допомагали Владу вирізати метелик тощо.
«До цього я не стикалася з дітьми з інвалідністю. Я не уявляла, як із ними працювати. Тут, у хабі, на кожному занятті дізнаєшся щось нове, вчишся», – сказала вона.
Олександра Нікітюк додала, що участь в Уроках толерантності – це насамперед досвід у роботі з дітьми з типовим розвитком та з дітьми із особливими освітніми потребами.
Мама 17-річного Влада із ДЦП Наталія Грисюк поділилася, що разом із сином відвідує інклюзивний хаб із моменту заснування.
«Ми займаємося в інклюзивних групах досить довго, адже дуже важливо, щоб у дитини було спілкування. Влад змушений багато часу проводити вдома і цей брак дружби, спілкування напрочуд відчутний. Зазвичай ми відвідуємо більш закриті групи, де є дітки з такими ж діагнозами. Це трошки інше спілкування», – сказала вона.
На її думку, такі заняття, де в ігровій формі взаємодіють здорові діти з дітьми з інвалідністю, – це хороший приклад.
«Правильно діткам із малого віку показувати, що всі ми різні, що до всіх потрібно ставитися чемно і толерантно. Діти мають знати, як взаємодіяти з дітьми, які мають проблеми з зором, слухом чи опорно-руховим апаратом, адже саме від незнання виникають якісь образи. На уроках показують, що всі рівні й однаково хочуть гратися, вчитися, дружити, – розказала Наталія Грисюк. – Владик уже відвідав кілька таких занять. Йому надзвичайно подобається. Це гарна традиція. Думаю, всі школи мають переймати таку практику, аби виховувати толерантне суспільство».
Ольга ШЕРШЕНЬ